Воскресіння Симиренківської церкви

церква

Якщо скласти рейтинг найшанованіших православних храмів Городищини усіх часів і епох, то одне із найповажніших місць безперечно буде належати мліївській родинній церкві сім’ї Симиренків. Адже із нею тісно пов’язані багаточислені події життя нашого краю. У цьому храмі підносили свої щиросердечні молитви до Всевишнього кращі представники тогочасної української еліти, які часто гостювали у Млієві. Адже тут, у справжніх господарів Симиренків, Яхненків, Хропалів вони знаходили розуміння та підтримку. Тут отримували розраду для стомлених випробуваннями душ Павло Чубинський, Кість Михальчук, Олександр і Федір Кістяківські, Дмитро Григорович-Барський, чільні Громадівці, народники, організатори та керівники Чигиринського повстання та багато інших славних синів і доньок нашого краю. Цю землю освятив своєю присутністю Тарас Григорович Шевченко, який був щиро віруючою людиною, що не терпів жодної, в тім числі і релігійної, тиранії над українським народом ні з боку Польщі, а ні Москви. Отже цей храм є частиною не лише місцевої, а і всеукраїнської історичної спадщини.
Ось як у 1864 році писав про мліївську церкву Лаврентій Похилевич у книзі “Розповіді про населені місця Київської губернії”: “Власники заводу Яхненко і Симиренко, облаштовуючи завод зразковий по зовнішньому та внутрішньому благоустрою, будучи самі благочестивими та богобоязненими людьми, потурбувалися і облаштуванням пристойного дому Божого. У 1858 році закінчена ними побудована дерев’яна церква в заводі, а також облаштований будинок для квартирування священо- і церковнослужителів та училище для дітей робітників. Для забезпечення ж на майбутній час утримання духовенства, новооблаштовані церкву і училище, благодійні власники заводу внесли в кредитні заклади достатні суми під постійні відсотки”.
Далі говориться, що “Дерев’яна будова церкви обкладена з середини та із зовні цеглою, що дає їй вигляд кам’яної. Жалування із відсотків призназначено священику 120, причетнику 50 рублів на рік. Священик –Д.І.Орловський. Прихожан: чоловіків 824, жінок 871”. Храм був надзвичайно багатим, щедро оздоблений золотом, мав справжні козацькі хоругви.
За весь час свого існування церква зазнавала як періоди розквіту, так і штучно влаштованого занепаду. Але кожен раз волею і прагненням людей знову і знову відновлювалася до життя.
Із 22 вересня 2000 року вічне слово Боже знову звучить у своєму домі. Поки що служба правиться у прибудові. Все приміщення і досі залишається клубом! Але прихожани сподіваються, що буде відновлена історична справедливість і, згідно Указу Президента України від 1992 року про повернення відібраних культових споруд тим, кому вони належали раніше, буде задоволене їхнє бажання і офіційне клопотання Тетяни Симиренко про повернення усього приміщення Мліївській релігійній громаді Української Православної Церкви Київського Патріархату.
Освячення відновленої родинної церкви сім’ї Семиренків відбулося 13 червня 2008 року у Млієві Городищенського району на Черкащині. Церква носить ім’я Свято-Троїцької, належить до Української Православної Церкви Київського Патріархату. На святковому богослужіння побували керівники району і області. Вищі церковні ордени отримав науковець з Криму Петро Вольвач та голова Черкаської облдержадміністрації Олександр Черевко, які опікувалися відродженням церкви та збереженням пам’яті про Смиренків. Губернатор тримав на особистому контролі реставрацію храму, включеного до державної програми збереження пам’яток культури “Золота підкова Черкащини”.
Люди боялися, що церкву ніколи не відбудують. Підвезена цегла і дошки нещадно розкрадалися. Дощі загрожували уразити стіни грибком. На об’єкті перебував тільки один будівельник і три підсобники. Попереднього року КРУ області виявило, що на понад 42 тис. грн. було завищено обсяги виконаних робіт при проектуванні та реконструкції. Тоді до Млієва приїхав губернатор, перепало на горіхи чиновникам місцевого та обласного рівня. Почали працювати якісно і навіть без вихідних!
Імена представників родини Симиренків вписані у золоті сторінки національної культури. Свого часу вони створили у Млієві найкраще у Європі цукрове виробництво, виготовили перші на Дніпрі металеві пароплави “Українець” і “Святослав”, відкривали школи, професійні училища, лікарні, бібліотеки. Своїм коштом Симиренків у 1858 році звели церкву. Вона була свідком усіх радісних та сумних подій у житті славетної родини та місцевих жителів. Тут бував Тарас Шевченко і Павло Чубинський.
В атеїстичному 1924 році більшовики перетворили церкву на клуб. Але у людських душах завжди жевріла надія про відновлення храму. Із 22 вересня 2000 року вічне слово Боже знову зазвучало у своєму домі. Служби правили у прибудові клубу. Релігійній громаді УПЦ КП ціною титанічних зусиль вдалося здолати черствість чиновників, вибороти законне право на володіння усім приміщенням. Головною рушійною силою була нащадок славетного роду Тетяна Симиренко-Торп. З далекої Канади вона активно закликала земляків до збереження історичної спадщини, ділилася унікальними документами. Після багаточислених звернень громадськості у 2005 році відновлення Симиренківської церкви було включене до державної програми “Золота підкова Черкащини”. Шкода, що Тетяна Симиренко не дожила до воскресіння рідного храму.
Довкола церкви містився цвинтар, де були поховані представники роду Симиренків. У середині 1960 років бульдозером цвинтар був стертий з лиця землі, надмогильні мармурові пам’ятники позакопували у землю. 2005 року археологи встановили точне місцезнаходження багатьох могил. У пошуковій роботі користувалися давнім, створеним від руки, планом-схемою церкви й цвинтаря, який колись надіслала Тетяна Симиренко. Стали у пригоді спогади старожилів. Виявили 13 склепів представників роду Симиренків, Яхненків, Хропалів, близьких друзів їхніх родин, спеціалістів фірми.
В рамках програми “Золота підкова Черкащини” не тільки відродили церкву та трохи упорядкували цвинтар, а й відремонтували музей Симиренків. Як повідомили в облдержадміністрації, в майбутньому у Млієві проведуть реконструкцію будинку, де гостював Тарас Шевченко. Відтак на Черкащині з’явиться десятий державний заповідник – “Родина Симиренків”.
– Я щасливий, що несу своє служіння у Млієві, – говорить настоятель Свято-Троїцької церкви отець Микола Сакундяк. – Відбудова кожного Дому Божого є справою надзвичайно почесною. А повернення до життя церкви, яка має таку давню історію, додає ще більше відповідальності. Наш храм продовжує виконувати свою головну місію – служити Всевишньому, бути людям зразком чистоти і святості.

Володимир ЧОС

На фото: Симиренківська родинна церква до реставрації.

Газета “Нова Доба” 2008 рік. 

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *