Городищина Козацька

Городищина Козацька

Козацька слава – не лише Запорізька Січ і острів Хортиця. Городищина також була ареною історичних баталій, а місцеві жителі своєю кров’ю вписали важливі рядки в скрижалі козацької правди.

Клопоти від козаків

Перші задокументовані згадки про козаків на Городищині з’явилися після 1537 року, коли ці багаті природними ресурсами землі у Володимира Глинського придбав знатний черкаський міщани Іван Зубрик, який вже був власником Млієва. Козаків було багато, тому Зубрик особисто сюди не потикався, а писав скарги польському королю. Нарікав, що козаки, користуючись своєю силою та чисельною перевагою, на його угіддях самовільно б’ють бобрів, відбирають мед, майно та інші пожитки.

У 1541 році король Зигмунт І надіслав козакам листа з вимогою ”припинити розбої”. Видно, наші предки не надто на те зважали, тож у 1562 році подібне послання надіслав козакам наступний король Зигмунт Август. Зубрикова онука Христина теж мала, як сама нарікала, ”клопоти від козаків”. На це козаки доводили, що живуть на своїй землі, адже її батько Василь в 1563 році передав усе їхньому побратиму – черкаському міщанинові Радусі Губі. Навіть показували купчу.

Городищенські козаки самі керували власними справами, ні від кого не залежали. Вони мали правило: мати кожному повну свободу, виборне управління і власний суд, абсолютну рівність всіх членів громади, зневагу до знатних титулів та взаємний захист від ворогів. Найбільшим злочином козаки вважали крадіжку у свого товариша, тому карали за це дуже суворо. Венеціанець Альберто Віміна зазначав, що збираючи раду, козаки обговорювали справи без чванства, а з метою сприяти загальній користі. Якщо визнавали кращою думку інших, то не соромилися цього, без впертості відмовлялися від власного погляду і приєднувалися до більш вірного.

З Городища йшли на Корсунь

Городищина перебувала в центрі подій великої Національно-визвольної війни українського народу 1648–1657 років. Городище вже було значним містечком. Через нього проходили то польська армія, то козацькі війська. 24 травня 1648 року військо Хмельницького, що налічувало близько 15 тисяч козаків та 4 тисячі татар, стояло під Городищем. Отаборилися на місці, де нині автостанція. Зупинилися на триденний відпочинок та підготовку до наступу на польські сили, що зосередилися біля Корсуня. 26 травня в Гороховій балці козаки Хмельницького здобули вагому перемогу, яка увійшла в історію, як Корсунська битва.

Городищина Козацька

Автовокзал Городища, на місці якого 363 роки тому таборилися війська Богдана Хмельницького.

Мліївський маєток було віддано у володіння Хмельницькому “на булаву”. Гетьман багато разів відвідував наш край. Через Городищину йшли козацькі полки у Молдовські походи, до Батога, на зимову битву до Дрижополя (нині село Охматів Жашківського району). В документах тих часів згадується село Трисаги (нині Петропавлівка).

Городищина Козацька

Курган Козацька могила з надбудованою альтанкою, фото 1970-х років.

У Городищі поблизу залізничного вокзалу (біля дитсадка ”Джерельце”) до 1980-х років височів великий скіфський курган. Козаки використовували його, як висоту для спостережень. Очевидно, звідси і пішла назва – Козацька могила. До речі, Козацькими називали й інші кургани Городища. Значна їх частина в останні десятиліття знищена сільськогосподарською діяльністю.

Неприступний замок

Щоб уберегтися від козацьких повстань, у 1645 році, за наказом Конецпольського, у Городищі насипали захисні вали, побудували невелику фортецю з двома невисокими дерев’яними вежами, яку в ділових паперах гучно називали замком. Залишки того валу видно й тепер за районним вузлом зв’язку. Виходячи навіть з сучасних залишків, був він більшим за корсунський, який, щоправда, зберігся краще, бо його охороняють.

Городищина Козацька

Районний вузол зв’язку. У 1664 році Іван Сірко безуспішно намагався захопити розташований тут польський замок.

Замок був центром території з селами і хуторами. Тут стояв гарнізон, зберігалися військові та продовольчі запаси. В замку перебував староста, підстароста або управляючий. Як представники уряду, вони виконували господарські, поліційні та судові функції. Довкола замку розросталося поселення, розвивалися промисли і торгівля. Вірогідно, що замок побудував знаменитий  Гійом Боплан – французький інженер, який служив при польському війську. З початку 1630-х до 1648 років він будував в Україні фортеці та інші захисні споруди. Особливо багато попрацював над зведенням укріплень в прикордонній зі степом смузі дніпровського правобережжя, що прикривала собою з півдня польські володіння. Населені пункти Городищини Боплан наніс на свою знамениту карту 1648 року.

Донька Хмельницького

З 1663 року в Городищі проживала одна з доньок Богдана Хмельницького. Це була Катерина (Олена). Вона була дружиною гетьмана Правобережної України Павла Тетері. У 1664 році в неї гостював брат Юрій. Він постригся в ченці під іменем Гедеон і перебував у монастирях Києва, Корсуня, Сміли. Павло Тетеря вважав Юрія своїм політичним конкурентом, а тому прагнув вижити з України. Юрія арештували і під охороною відправили до Львова, а далі до Польщі. Історик Едвард Руліковський стверджував, що затримали Юрія королівські гвардійці по дорозі з Городища, коли повертався до Смілянського монастиря. А Володимир Антонович переконував, що Юрія схопили безпосередньо в хаті сестри у Городищі.

Богдан Хмельницький мав двох синів і чотирьох доньок (за деякими даними семеро дітей). Гетьманський рід Хмельницького згас нарикінці XVII ст.

Івана Сірка поранили у Городищі

У червні 1664 року козаки кошового отамана Війська Запорізького низового Івана Сірка розбили під Городищем татарське військо. Червоною стала річка від татарської крові. З того часу річка, що впадає у Вільшанку називається Татарка. Під час недавніх археологічних досліджень у Татарці було знайдено розривне чавунне ядро XVII ст, сокира, алебарда та козацька люлька.

Городищина Козацька

Від річки Татарки, де загинуло татарське військо, нині залишився тільки струмочок.

У 1664 році увірвалося в Україну надзвичайно жорстоке військо поляка Стефана Чернецького. Але він не мав достатніх сил протистояти козакам. Тому швидко розмістив військо по укріплених населених пунктах (зокрема у городищенському замку), а сам помчав у дикі степи до хана просити військову допомогу. Тим часом Іван Сірко зібрав 20 тисяч запорожців, заходився піднімати народні повстання в тилу польської армії. Воював по всій Черкащині: Городище, Канів, Корсунь, Медведівка, Сміла, Чигирин…

В серпні 1664 року Сірко знову прийшов до Городища, почав штурмувати укріплення. Тут з вісьмома загонами замкнувся польський полковник Себастьян Маховський, який чекав на повернення Чернецького. Козаки вийшли із навколишніх лісів і чагарників, запалили передмістя, перелізли через вал і заходилися руйнувати частокіл. Козакам допомагали місцеві жителі. Пожежа перекинулася на містечко. Загинув ротмістр Олізар, козаки почали оточувати й самого Маховського. Але йому на підмогу підійшов Бідзиньський, який ночував неподалік і почув відгомін з Городища. Він раптово ударив по козаках, розсіяв їх і змусив відступити.

Для Сірка Городищенський замок не повинен був складати велику проблему. Він легко брав штурмом значно сильніші укріплення. Але у Городищі удача відвернулася від нього. Про Сірка ходили легенди, що його куля і шабля не бере, проте у Городищі був тяжко поранений.

Володимир Чос

Про козацькі сотні, що існували на території нинішнього Городищенського району, про козацьких ватажків, які тут бували, про битви, які тут вирували, розповідає нова праця краєзнавця і власного кореспондента ”Прес-Центру” Володимира Чоса ”Городищинна козацька”. Книжка має яскраву обкладинку, проілюстрована кольоровими світлинами. Видати її допоміг голова фермерського господарства ”КСВ” Сергій Ковела, який є головним отаманом Городищенського полку ім. Максима Кривоноса, що входить до Міжнародної Асоціації ”Козацтво”.

”Прес-Центр” № 43 (327), 26 жовтня 2011 року.

http://pres-centr.ck.ua/tape/21543/

 

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *