Погода і негода

Нас дуже лякають природні катаклізми у вигляді злив, повеней, снігопадів, ураганів. Поглянувши на руйнування, здається, що наступає кінець світу. Провину за розбурхану стихію покладаємо на парниковий ефект та глобальне потепління… Але з історичних хронік відомо, що аномальні погодні явища траплялися і в минулому.

Літописці-метеорологи

Монастирські літописці писали про природні катастрофи із не меншим завзяттям, ніж сучасна преса. Ось як зафіксували повінь у Києві 1128 року: ”Була вода велика, потопила людей і жита, і будинки позносило”. На початку ХІІ ст. наших пращурів погойдав землетрус.

Зима 1646 року видалася в Україні дуже суворою. У січні температура опустилася до -40 градусів! Французький інженер Боплан, який перебував на службі польського короля, так описував ситуацію: ”Хоча ці землі знаходяться на одній широті з Нормандією, але холоди бувають значно сильніші. Серед кліматичних особливостей варто перш за все відзначити мороз, який упродовж кількох років був таким сильним, суровим і різким, що ставав геть нестерпним не тільки для людей, а й для домашньої худоби. За час перебування у цьому краї я переконався, що мороз не менш палючий і могутній в руйнуванні всього живого, ніж вогонь. Саме такі страшні морози довелося витерпіти нам у 1646 році. Мороз був настільки сильний, що наше військо втратило понад дві тисячі чоловік. Щоб уберегтися від холоду, місцеві жителі тричі на день вживають гарячу їжу, яка складається з гарячого пива, до якого додають трохи масла, перцю і накришеного хліба. Це замінює їм суп і захищає внутрішні органи від дій холоду”.

Київ

Деякий час у Києві проживав шведський дипломат Патрик Гордон. У своєму щоденнику за 1684–1685 роки він залишив цікаві свідчення про погодні катаклізми: ”4 травня. Опівночі випав досить великий град. Деякі градини були розміром з голубине яйце, а інші навіть з куряче… 1 грудня. Дніпро замерзло, але біля Києва ще неможна було ходити по кризі, хоча біля Межигірського монастиря вже кілька днів тому ходили… 24 травня. Була сильна буря, блискавка розколола до основи 6 дубів, що росли у моєму дворі… 1 червня. Увечері, після заходу сонця, показався на заході вогняний змій, який спочатку піднімався вгору, подібно ракеті, а потім почав бліднішати і через півгодини зник”.

Повінь нищила дороги

У книзі ”Військово-статистичний огляд Російської імперії” читаємо: “Клімат Київської губернії помірний, сприятливий для здоров’я людей і тварин. Середня температура року: літом +12,8 градусів, зимою -4,8 градусів. У найбільш спекотні дні температура доходила до +20 градусів в тіні, а в холодні до -16 градусів. Весна починається наприкінці лютого. У березні інколи бувають холоди, хоча весна переважно тепла.

У 1838 році передчасно скресла крига, 11 лютого. Сильна відлига спричинила багато лиха, за два дні піднявся рівень річок, вода проривала греблі й заливала місцевість. 27 березня 1841 року стався надзвичайно сильний розлив Тясмина. Напором води знесло місток у Смілі, залило довколишню територію на 4 версти. У Черкаському повіті зірвало 18 гребель. У Смілі загинуло четверо осіб – будинок, у якому вони спали, разом із частиною берега знесло у воду. У 1845 році лежали надзвичайно глибокі сніги, а перехід від зими до весни видався дуже швидким. У Корсуні річка Рось підняла свої води на 14 аршин вище звичайного рівня. Щоразу під час повноводдя швидка річка зривала місток. Вода у Дніпрі розлилася так сильно, що навіть старожили не пам’ятали нічого подібного. У Києві на Подолі затопило 567 будинків, а 77 зруйнувало розливом. Позносило плоти і лісоматеріали, складені на березі. Люди понесли збитків на 10 тисяч рублів сріблом. Того ж року майже на всіх річках прорвало греблі, водою знесло мости. Доки не опала вода, рухатися було неможливо.

Київ

Наприкінці квітня дерева покриваються листям, а земля – травою і квітами. З того часу встановлюється переважно тепла весняна погода. Середина червня вважається початком літа. Починається спека, яку полегшують помірні вітри, дощі і грози, інколи з градом. Наприкінці серпня 1846 року, коли почалася посівна, земля від тривалої посухи і без дощу, настільки пересохла, що її ледве брали залізні борони. У степовій місцевості засуха, що шкодить пшениці, буває досить часто у червні і липні. Після тривалої засухи трапляються заливні дощі й спустошливий град. Помічено, що за сухої весни сильні вітри тривають з середини березня до кінця квітня, шкодять хлібам і яровим посівам.

13 червня 1835 року в Канівському повіті близько сімнадцятої години майже півгодини лютувала буря з дощем і великим градом. Сильні пориви вітру зірвали покрівлі з двох церков, зруйнували кілька хат і млинів, виривало дерева з корінням. Буря так налякала селян, що вони і через багато років намагалися упоратися з роботою у полі до п’ятої вечора. Осінь починається наприкінці вересня. У 1845 році від граду постраждало чимало повітів Київської губернії. У 1846 році в Городищі виникла засуха, дощів не було 10 тижнів. Річка Вільшанка пересохла, тому водяні млини не працювали.

Осінню повітря поступово охолоджується, здіймається вітер, починаються дощі і тумани. Наприкінці грудня, а інколи на початку січня, замерзає Дніпро і встановлюється зима. Снігу буває мало, часті відлиги його швидко зганяють. Санна дорога існує не більше півтора місяці. Інколи її зовсім немає, як зимою з 1842 на 1843 рік. Річки замерзають у грудні, інколи пізніше. Дніпро замерзає так сильно, що місяців півтора усі вантажі перевозять по кризі”.

Середня температура у 1844 році була наступною: січень -4,87, лютий -2,36, березень -1,26, квітень +3,31, травень +12,88, червень +12,81, липень +14,5, серпень +14,36, вересень +11,75, жовтень +5,9, листопад -0,8, грудень -6,03.

Погода від Фундуклея

Таємний радник Іван Фундукдей, який 30 років був Київським губернатором, писав: ”Старожили запевняють, що тутешній клімат значно змінився, особливо після 1812 року. За їхніми словами, до тієї епохи і перші роки після неї, літні місяці були помірно спекотними із частими дощами, а зими – не такі холодні, перший сніг випадав всередині грудня, нерідко навіть в кількості недостатній щоб їздити на санках. Але потім холоднеча почала сильнішати, а сніг, хоч і в невеликій кількості, почав випадати раніше – з середини листопада. До 1812 року, теж за свідченням старожилів, дощило майже завжди на молодий місяць, а тепер дощ буває коли місяць уповні, і то не завжди, від чого виникають посухи. Із цих більш чи менш сумнівних спостережень вони підсумовують, що клімат за останні десятиліття сильно змінився і приписують це осушенню боліт, вирубуванню лісів та невідомим причинам.

Дощів частіше буває мало, ніж багато. Затяжних безперервних злив на кілька тижнів майже не буває. Літом вони часто трапляються після грози і бурі, падають великими краплями, або ллють навскоси. Інколи трапляються дощі спустошливі, як наприклад 26 травня 1839 року – в Києві дощ лив три години струмками, вулиці перетворилися в потоки, які виривали ліхтарі й підмивали фундаменти будинків, на Хрещатику затопило нижні поверхи. Біля Києва прорвало усі греблі водяних млинів.

Зимою річки замерзали на 50–100 днів. Найтриваліше замерзання було 1805 року – 133 дні, найкоротше у 1822 році – 29 днів. Найбільш сніжні зими були у 1789, 1799, 1805, 1820, 1845 роках. Танення снігів викликало сильні повені, які спричиняли багато руйнувань, особливо у 1845 році. Часто у травні північний вітер приносить холод і град, що шкодить квітучим садам і посадженим городам”.

Київський потоп

Найбільший паводок в історії Києва стався у 1931 році. Попередня осінь видалася дуже дощовою, земля вже не вбирала вологу. Зимою ґрунт промерз на два метри, його засипала рекордна кількість снігу – удвічі більше звичайного. Весна настала аж у квітні, супроводжувалася великими дощами. На Поліссі почалося раптове потепління, одночасно розтанули сніги у басейнах Десни, Прип’яті й верхів’ї Дніпра. Великі маси води понеслися до Києва. Позносили сільські хати, дерева, тварин. Вода залила Поділ. За переказами, кияни сиділи на дахах і ловили рибу. 2 травня 1931 року рівень води в Дніпрі був на 8,53 м вище норми. Тільки наприкінці травня велика вода пішла на спад. Подібне лихо могло статися у 1971 році, але врятувала гребля Київської ГЕС.

Метеопости

Пенсіонер із Городища Василь Федорович Резник вже багато років уважно спостерігає за погодою. Навіть складає власні прогнози. Пригадує, що 3 січня 1961 року було дуже теплим: +12! Він тоді ловив рибу на Вільшанці й засмагав на сонечку. Доволі теплою видалася зима 1972 року. Тоді потепління настало після старого нового року. Весна була ранньою і сіяли в колгоспі почали на 2 тижні раніше графіку – 14 березня.

В Україні постійні метеорологічні спостереження почали вести у Київському Університеті з 1848 року.

У 1887 році управитель Мошногородищенського маєтку Михайло Філіпченко відкрив у Городищі метеорологічну станцію, а потім 12 метеопостів у довколишніх економіях. Спостерігали за дощами, грозами, снігом, вітром, температурою повітря й атмосферним тиском. Головним метеорологом працював Іван Тимофійович Гротковський. Відомості телеграфом передавав до Пулковської обсерваторії в Санкт-Петербург.

У 1892 році за 500 рублів метеостанцію обладнали на Городищенському цукрозаводі. Після жовтневого перевороту Городищенська станція та усі метеопости припинили своє існування. Більшовики вважали, що треба бити класового ворога, а не за погодою спостерігати. Нині в області налічується 8 метеостанцій – у Черкасах, Золотоноші, Смілі, Чигирині, Каневі, Звенигородці, Умані й Жашкові.

Один коментар до “Погода і негода”

1 коментар

  1. Цікавий матеріал. Навіть не думав, що колись погода і природа приносила такі збитки. Думав, що тільки останнім часом все так зіпсувалось…

Залишити коментар

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *