Дерев’яні храми Черкащини

Майже 40 старовинних дерев’яних храмів збереглися на Черкащині. Дерево уразливіше за камінь, тому на їхню долю випало багато випробовувань. Спочатку церкви дбайливо будували, у роки войовничого атеїзму – безжально закривали, у новітні часи – поступово відроджують. У їхніх біографіях відображена уся складна вітчизняна історія.

 Козацька архітектура

Покровський храм у селі Городецьке Уманського району називають козацькою полковою церквою. Хто її побудував, точно невідомо. Церква була освячена 1766 року. Тобто діяла ще за часів Максима Залізняка. У 1800–1820
роках належала до козацьких адміністративних підрозділів: Городецької, Кочубеївської, потім Паланківської сотні. Колись стіни храму мали багатий розпис. Богослужіння велися навіть за радянських часів, аж до 1959 року. Потім зняли куполі влаштували клуб. З відновленням української державності церкву було формально відкрито, але до 1995 року не мали постійного священика. У 2006 році церкву відремонтували коштом громади.

Однією з найпривабливіших дерев’яних церков Черкащини є храм Святої Трійці у Пугачівці на Уманщині. Збудована у 1761 році, єдина має автентичне покриття гонтою (дерев’яною черепицею). Складена з тесаного дубового брусу, прибудови – з пиляної сосни. Карнизи зрубу прикрашені різьбленням. Наприкінці ХІХ ст. поряд з церквою звели дзвіницю, яку прибрали реставратори на початку 1990-х.

В центрі Умані по вулиці Артема,13 височіє Михайлівська церква. Вона єдина збереглася з кількох дерев’яних церков, що існували в місті. Точна дата заснування невідома. Але в 1656 році її згадував мандрівник Павло
Алепський. Церкву багато разів перебудовували після воєн, що прокочувалися краєм. В атеїстичні 1920-ті храм закрили. Після Другої світової війни було надано дозвіл на відкриття церкви, проте він діяв лише до кінця 1950-х. Приміщення обклали цеглою, зробили клуб. Остаточно діяльність церкви відновили у 1998 році,
відреставрували за фотографіями 1904 року. Церква пофарбована у жовтий колір, має маленьке охайне подвір’я, огороджене акуратним парканом.

Орловець

Церква в Орловці, 2004 рік.

В Орловці Городищенського району діє Свято-Миколаївська церква. Побудована у 1779 році запорізьким козаком Кирилом Половим. До неї існувала ще древніша Миколаївська церква. Священиком служив Євстафій Іванович, посвячений у Києві Варлаамом Ванатовичем 22 березня 1726 року. Після ремонту у 1888 році, серед будівельників не знайшлося сміливця, щоб вилізти на маківку і встановити новий хрест. Тоді озвався місцевий житель Яків Любченко, який прив’язав до себе хреста і на своїх плечах виніс нагору. У 2004 році його прапраправнук Олексій Любченко, який тоді очолював обласну податкову адміністрацію, допоміг відреставрувати храм. Засяяли нові куполи і хрести, пофарбували церкву в блакитний колір, зробили нову огорожу з кованою брамою, позрізали старі
дерева. Церква – найкрасивіша будівля села. За переказами, в часи козаччини в селі було 4 храми.

З тих козацько-гайдамацьких часів збереглися дерев’яні церкви: Ільїнська (1709) у Прохорівці Канівського району, Преображенська (1738) у Кіровому Корсунь-Шевченківського району, Троїцька (1765) і Миколаївська (кінець XVIII ст.) у Драбівці, Миколаївська (1743) у Сенківці Золотоніського району, Різдва Богородиці (1768) у Вербівці Кам’янського району, Успіня Пресвятої Богородиці (1771) у В’язівку Городищенського району, Дмитрівська (1773) у Єрках Катеринопільського району, Івана Златоуста (1773) у Надточаївці Шполянського району, Різдва Пресвятої Богородиці (друга половина XVIII ст.) у Нечаївці Черкаського району, Миколаївська (кінець ХVIIІ ст.) в Стецівці Чигиринського району, Петра і Павла (1892) у Великому Хуторі Драбівського району, Пресвятої Богородиці (1796) у Ребедайлівці Кам’янського району, Хрестовоздвиженська (1798) у Кошмаці Корсунь-Шевченківського району,
Миколаївська (друга половина XVIII ст.) у Думанцях Черкаського району.

 Поміщики стали зодчими

Доволі схожими зовні є Успенська церква (1851 рік) у Жаботині і Архистратига Михаїла у сусідній Михайлівці Кам’янського району. Їх навіть називають церквами-близнюками. Це рідкісні зразки народної дерев’яної
архітектури з елементами романтизму. Михайлівська церква була збудована у 1820-х роках, однак 1841 року майже повністю згоріла. Два роки по тому місцевий поміщик Георгій фон Шталь і парафіяни звернулися до Священного Синоду з проханням про відновлення храму. Вони пожертвували свої кошти, і 1845 року церква була
відновлена. Богослужіння тривали до 1920 року. Потім, за рішенням місцевої ради робітничих і селянських депутатів, церкву закрили, використовували для господарських потреб. В середині 1990-х розпочали реставрацію, з 1997 року там знову правиться. На території церкви збереглася могила Наталії Федосіївни фон Шталь.

Миколаївська церква у Скориківці Золотоніського району знаменита тим, що тут 1860 року вінчався син декабриста Василя Давидова з сестрою Петра Чайковського. У 1794 та 1857 роках церкву перебудовували. Останній раз – коштом дружини полковника Олени Шталь, яка купила маєток у Бороздіних, які, в свою чергу, раніше
придбали його у Давидових. Пізніше син декабриста знову викупив свій родовий маєток. Олена Шталь
пожертвувала кошти на перебудову храму через особисту трагедію – померла її 17-літня донька. Церква
має боковий вівтар, під яким і поховано дівчину. Місцеві жителі повідали, що не раз бачили її привид. Із 1973 року будівля взята на облік як пам’ятка архітектури місцевого значення. Службу Божу тут було відновлено з проголошенням незалежності України.

Учасник війни з Наполеоном генерал-майор Хрістіан Граве збудував церкву у Тернівці на Смілянщині. Він був місцевим поміщиком. Церкву звели у 1822 році, освятили на честь Святого Дмитра Солунського. Дерев’яні колони ґанку опираються на кам’яні сходи, вінчає вхід зображення святого. Біля церкви знаходиться гранітний обеліск в пам’ять родини Граве. Літери на монументі напівстерті, але читаються. Церква пофарбована в синє із зеленим.

Церква Покрови Пресвятої Богородиці у Мельниківці Смілянського району збудована майже 150 років тому. Подвір’я має багато зелених насаджень, схоже на парк. Тут знаходяться поховання поміщиків Золотарьових, які
допомагали церкві. Під храмом є усипальниця. Стеля храму не зашита – верх проглядається до самої маківки. Взимку дуже холодно, тому богослужіння проводиться у невеликій кімнатці. З метою пожежної безпеки, на ніч, залишаючи церкву, священик обов’язково викручує пробки.

Церква з великою заскленою верандою знаходиться у Тубільцях Черкаського району. Названа на честь Святителя Миколая, побудована у 1843 році поміщиком, князем Михайлом Воронцовим. Коли храм постарів, вирішили
розібрати і звести новий. Спонсором була графиня Катерина Балашова. Спочатку церква називалася Покровською. А стала Миколаївською, бо при будівництві використали деякі матеріали й ікони з Миколаївського храму у Мошнах. Зведена з дубових брусів за типовим синодальним проектом, поширеним тоді на території Київської єпархії. Можливо, що першу дерев’яну церкву у Тубільцях звели ще 1729 року.

На околиці Сунок Смілянського району на горі височить церква Святої Трійці. Збудована 1864 року. Колись в селі був маєток Раєвських. У 1937 році приміщення церкви забрали під колгоспне підсобне приміщення, зняли куполи.
Церква відродилася 1941 року, відтоді богослужіння не припинялися. На подвір’ї церкви поховано княгиню Анну Михайлівну Яшвіль, яка померла 1887 року. Є ще один більш давній надгробок, однак надписи стерлися.

Граф Олексій Бобринський у 1845 році придбав у генерал-майора Льва Давидова село Грушківка (тепер Кам’янський район). Замість старої церкви 1785 року за кошти власника у 1846 році звели нову Дмитріївську.

Набокове

Церква у с. Набокове, 1960-ті роки.

А церква Миколи Чудотворця у с. Набокове Городищенського району з’явилася завдяки старанням самої громади. Спочатку цей храм височів у Буді-Орловецькій. Коли там побудували цегляну церкву, дерев’яну придбали набоківці. Будівлю розібрали і перевезли волами. У 1904 році церкву склали і освятили. Перші церковні записи з’явилися у 1907 році. Тоді до приходу належали 856 чоловіків і 929 жінок. Священиком служив Григорій Заушкевич, псаломщиком Дмитро Щербина, який доти був учителем. У 1910 році селяни за свої кошти побудували церковно-приходську школу, що діє й тепер, як загальноосвітня.

Хлистунівка

Церква у Хлистунівці, 2009 рік.

Помандрувавши Черкащиною можна побачити ще такі дерев’яні церкви: Святого Георгія (1862) у Таращі Корсунь-Шевченківського району, Вознесіння Господнього (1882) у Костянтинівці на Смілянщині, Іоанна Богослова (1885) у с. Стебне Звенигородського району, Святої Параскеви (1890) у Антипівці Золотоніського району, Покрови (ХІХ ст.) у Монастирищі, Покрови (1880) у Летичівці й Вознесіння (XIX ст.) у Петрівці Монастирищенського району, Архистратига Михаїла (1887) у Хлистунівці на Городищині, Параскеви (рік будівництва невідомий) у Максимівці Уманського району, Параскеви у Собківці на Уманщині, Успіння Пресвятої Богородиці (1864) у Полуднівці Чигиринського району, Святого Юрія (1907) у Мизинівці Звенигородського району, Святого Івана Богослова (кінець ХІХ – початок XХ ст.) у Сухій Калигірці на Катеринопільщині.

0 коментарів “Дерев’яні храми Черкащини”

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *