Підкорювач двох стихій

Левко Мацієвич був талановитим конструктором кораблів та першим українським авіатором. Народився він 13 січня 1877 року в Олександрівці Чигирин­ського повіту Київської губернії (нині Кіровоградщина) в сім’ї службовця цукрового заводу. В характері мав пунктуальність, витримку у копітких підрахунках, вдумливість, наполегливість у праці. Часто бував на місцевому підприємстві, захоплювався роботою механізмів. Вдома сам майстрував моделі водяних машин і демонстрував їх перед сім’єю й ровесниками. Батько часто їздив у службових справах до Чигирина, Кам’янки, Сміли, Черкас, куди брав із собою сина.

Юний патріот

Після закінчення гімназії Левко вступає на механічне відділення Харківського технологічного інституту. Вчився добре, викладачі відзначали його здібності до серйозної наукової праці. Захопився природознавством і прикладними науками, фотографією. Юнака вабив український театр, любив п’єси Марка Кропивницького та Івана Карпенка-Карого, входив до українського гуртка “Студентська громада”, який видавав і поширював книги рідною мовою. Належав до Революційної Української партії, яку очолював Микола Міхновський. Брав участь у студентських заворушеннях.

Серед його друзів і знайомих був Михайло Коцюбинський, Микола Вороний, Олександр Олесь… В Народному домі Севастополя Левко Мацієвич створив самодіяльний робітничий театр з українським репертуаром, організовував вечори пам’яті Тараса Шевченка. Підтримував зв’язки зі славнозвісним лейтенантом Петром Шмідтом і його “Союзом офіцерів – друзів народу”. Мріяв про відокремлення України від Російської імперії.

Талановитий корабел

Після інституту Левко Мацієвич став офіцером Чорноморського флоту, вступив на службу у Севастопольський порт. Обіймав посади члена приймальної комісії на Севастопольському рейді, старшого помічника по спорудженню броненосця “Іоанн Златоуст”. Його проектна документація зацікавила морську технічну комісію, яка схвалила принципові нововведення, за які молодий інженер-винахідник одержав солідну грошову винагороду. Брав участь у спорудженні крейсера “Очаків”. У червні 1907 року капітана Мацієвича направляють до Німеччини для спостереження за будівництвом підводних човнів “Карп”, “Карась” і “Камбала”. Потім призначають спостерігачем за спорудженням субмарин на Балтійському суднобудівному і механічному заводах.

Мацієвич

1906 року після закінчення морської академії у Петербурзі та обов’язкових курсів, Левко Мацієвич стає дипломованим спеціалістом підводного плавання. Свою увагу талановитий інженер зосереджує саме на питаннях проектування найдосконаліших човнів. За короткий час розвиває в цій галузі військового суднобудівництва вражаючу за своїми результатами діяльність. Мацієвич став автором 14 проектів підводних човнів (деякі ідеї, закладені в них, випередили свій час). Також розробив проект оборони Севастополь­ського порту, проекти протимінних заслонів, проект захисту бойових кораблів від атак торпедами.

Підкорювач неба

Перші успіхи авіації не пройшли повз Левка Мацієвича. Він захопився ідеєю використання аеропланів для потреб військово-морського флоту. На початку 1908 року віддається теорії та практиці повітроплавання.

У той час імперія закупила у Франції одинадцять аеропланів, а Мацієвича командирували прослідкувати за якістю товару. Його призначили керівником групи молодих офіцерів, що мусили терміново стати пілотами. У Франції наш земляк старанно вивчав креслення й авіаційну літературу, багато часу провів у майстернях, де виготовляли аероплани. Працював по 18-20 годин на добу! Відвідав сім летовищ, що базувалися поблизу Парижа, детально ознайомився з будовою аеропланів і дирижаблів. За час перебування у Франції навіть зумів здешевити вартість закуплених літаків на 25%. Побував у Брюсселі й Англії, де оглянув близько 20 систем літальних апаратів.

Левко Мацієвич дійшов висновку про необхідність створювати вітчизняну авіаційну промисловість, а не купувати закордонні зразки. У 1909 році створює один з перших проектів гідроплана, розробив тип апарата, який зможе піднятися з палуби морського судна – прототип авіаносця. Підписав проспект своєї книжки “Повітроплавання у морській війні”.

За кордоном Мацієвич досконало вивчив конструкцію майже всіх літаків, організацію їх виробництва, систему навчання летунів. Він і сам блискуче оволодів технікою пілотажу, постійно літав на “Фармані”. За відгуками наставників він був народжений літати. Його польоти були високотехнічними і справляли незабутнє враження на тих, хто їх бачив. Неодноразово одержував призи за точність приземлення, кращий спуск, тривалість польоту з пасажиром. Пілоту-екстремалу належать і перші нічні польоти. Немало відомих людей довірили йому своє життя і піднялися у повітря як пасажири, серед них і голова кабінету міністрів Петро Столипін.

Але доля відміряла талановитому інженеру, винахіднику і пілоту лише 33 роки життя. Він загинув 24 вересня (7 жовтня) 1910 року під час показових виступів на святі повітроплавання. Пілот кілька разів піднімався у повітря, демонструючи багатотисячному натовпу свою майстерність. Не витримавши навантажень його аероплан розвалився на частини. Парашутів тоді не було… Левко Мацієвич став першою жертвою вітчизняної авіації.

Відважного авіатора і талановитого винахідника ховав весь Петербург. За труною йшло понад 100 тисяч людей. У траурній процесії йшли авіатори, моряки, студенти, робітники, учні гімназій і училищ. Серед моря квітів був і вінок від Української Громади. На вечорі пам’яті виступив його друг Симон Петлюра. На могилі встановили величній пам’ятник у вигляді восьмиметрової колони з поліро­ваного червоного граніту, на місці загибелі героя поклали гранітну меморіальну плиту. Недалеко від неї знаходиться майдан імені капітана Мацієвича.

0 коментарів “Підкорювач двох стихій”

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *