Похід на дикий Схід

Галичина

28 квітня 1943 року була створена Дивізія СС “Галичина

Ми йдем вперед, і прапор жовтосиній

Вгорі на вітрі звихрюється знов.

Навіки-вічні рідній Україні

Несемо цвіт і волю, і любов.

Марш Дивізії СС “Галичина”

ГаличинаКоли гітлерівська армія вступала на територію якоїсь країни, там відразу створювалися добровільні військові частини, які ставали під німецькі знамена, щоб разом іти на Схід проти більшовиків. Дивізії СС формувалися з людей іспанської, французької, білоруської, російської, татарської, кавказької, балтійської та інших національностей. Загалом було утворено 29 таких дивізій. Українська дивізія “Галичина” стала чотирнадцятою. Українці не мали власної держави, а тому, як зазначав митрополит Андрей Шептицький: “Немає майже ціни, яку не треба б дати для створення української армії”.

28 квітня 1943 року відбувся урочистий акт проголошення створення СС-Стрілецької Дивізії “Галичина”. Вона формувалася на добровільному принципі, українські бійці мали ті ж права, що і німецькі солдати, їх родини отримували забезпечення нарівні з родинами німецьких жовнірів. Дивізія увійшла до складу “Зброї СС” разом з іншими національними формуваннями. Але для неї було зроблено виняток і “Галичина”, єдина з усіх різнонаціональних дивізій СС, отримала опіку українських католицьких і православних священиків. Однією з умов створення Дивізії була амністія українським націоналістам, що перебували у німецьких концтаборах. Також Дивізія в цілому та її окремі частини не могла використовуватися проти власного народу.

Ідея створення української Дивізії знайшла підтримку в народному середовищі, особливо серед української інтелігенції Західної України. Набір добровольців проводився серед українців, що проживали на території нинішніх Львівської, Тернопільської та Івано-Франківської областей. Пізніше в Дивізію вступали представники інших регіонів, і навіть червоноармійці.

Для комплектування дивізії необхідно було 15 тисяч добровольців, проте бажання стати під військові прапори висловили 84 тисячі осіб! Під час формування Дивізії солдати були порозкидані по всій Європі, перебували на підготовці у різних школах СС. Після наближення фронту бажаючих записатися до дивізії стало ще більше.

Дивізія “Галичина” мала власний невеликий розвідувальний літак, який використовували під час антипартизанських акцій в гірських районах Словаччини, Словенії і Австрії. Також мали кілька танків і самоходних гаубиць. Гітлер хотів перетворити українську піхотну дивізію на парашутну. А губернатор Галичини Отто Вехтер планував створити цілий український корпус, що мав складатися з “Галичини”, нової танкової дивізії CC “Лебмерґ” і гірської дивізії CC “Карпати”. Однак, ідею заблокував Гіммлер.

На початку лютого 1944 року була сформована бойова группа Дивізії СС “Галичина”, яка трьома ешелонами виїхала до України і включилася в бойові дії у північно-західній частині Галичини і Холмщини. У травні 1944 року дивізію відвідав Гіммлер, який тоді вперше назвав добровольців не галичанами, а українцями.

У липня 1944 року під Бродами Дивізія “Галичина” зайняла другу лінію оборони фронту довжиною 36 км. Після жорстоких боїв із червоноармійцями залишки Дивізії (біля тисячі чоловік) прорвалися з оточення і почали пробиватися у Закарпаття. У селі Середнє зібралося біля 1500 бійців і після короткого відпочинку група пішла до Нойгамеру. Там приєдналося ще 1500 чоловік, вцілілих під Бродами, і учбово-запасний полк у кількості 8000 чоловік і 5 поліційних батальйонів. 28 вересня командування СС наказало перемістити Дивізію до Словаччини для охорони від партизанів. Там бійців чекало добре ставлення зі сторони місцевого населення, котре негативно ставилося до комуністів. Вояки Дивізії навіть взяли під захист словацьких робітників, яких тероризували більшовицькі партизани. В січні 1945 року дивізію перекинули до Югославії, де вона воювала з партизанами Тіто. Пізніше дивізію перевели до Австрії. Бій біля замку Гляйхенбер закінчився перемогою Дивізії, і двох українців було нагороджено Залізними Хрестами.

Дізнавшись про неминучу капітуляцію Німеччини “Галичина” перейшла в зону окупації західних військ. Дивізійні сапери налагодили міст через річку, яким скористалася й відступаючі німецькі та угорські частини. Основна частина Дивізії опинилася в англійській окупаційній зоні. Біля 12 тисяч чоловік були переміщені в табір для інтернованих, а звідти відправлені до Італії.

Радянський уряд вимагав від Британії видачі 11 тисяч українських дивізійників. Англійці видали 70 тисяч донських козаків, але відмовилися видавати українців. Для західного світу не було секретом, що СРСР окупував землі Західної України. Тому вибір форми боротьби з більшовицьким агресором (власними силами, чи з допомогою іноземних армій) був прерогативою поневолених більшовиками народів.

Після війни по різному склалася доля вояків дивізії СС “Галичина”. 1052 чоловік виявили бажання повернутися до СРСР, 176 осіб, що перейли у польський корпус генерала Андерса, були перевезені до Англії. А більшість розмістили у таборах військовополонених, задіяли на сільськогосподарські роботи. Повне звільнення прийшло наприкінці 1948 року. Колишні вояки Дивізії роз’їхалися по всьому світу – у США, Канаду, Австралію, Аргентину…

2 коментарі “Похід на дикий Схід”

2 коментарі

  1. ,,Деяния,, СС и их верных прихлебателей-предателей-не борьба за ,,Вильну Украину,, а массовые злодеяния. Уничтожение евреев, белорусов, поляков-вот единственно чем занимались эти звери-нелюди! Прекратите описывать в розово-нейтральном цвете преступников, присягавших нацизму! Ещё живы ветераны войны, жертвы фашизма-не оскорбляйте их.Не отравляйте сознание молодого поколения подобными плакатами и опусами-статейками.

Залишити коментар

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *