12. Книга, яку давно чекали

Однією з найбільш яскравих подій місцевого культурного життя стала поява книги ”Городище: велика історія маленького міста”. Її автор – почесний громадянин Городища, щирий патріот рідного краю, відомий журналіст, письменник і краєзнавець Володимир Чос. Можна з упевненістю сказати, що це те видання, на яке люди давно і терпляче чекали. Адже упродовж тривалого часу Городище не мало власної друкованої біографії! Довкола виходили книги про Смілу, Канів, Чигирин, Тальне, а про Городище – ні. Це при тому, що місцева історія надзвичайно багата, колоритна, змістовна, з нашим краєм пов’язані імена багатьох видатних людей. У путівниках містилися тільки скупі статистичні відомості, які не відображали справжнє історичне багатство Городища.

Можливо, в краєзнавців просто не вистачало сили духу осягнути такі значні історичні обсяги. Відтак виростали цілі покоління, відірвані від свого коріння. Ходили по вулицях і не здогадувалися, які цікаві події тут відбувалися в минулому. Не дивно, що навіть на сайті Верховної Ради зазначено, що дата заснування Городища – 1917 рік. Хоча згадки про наше місто зустрічаються ще в документах XVI ст., Городище було нанесене на карту Боплана 1648 року!

Щоправда в радянські часи досліджувати певні моменти історії було небажано з ідеологічних міркувань. Наприклад, офіційна пропаганда зображувала поміщиків лише як пригноблювачів простого народу, тому непросто було сказати, що місцева медицина й освіта розвивалися саме завдяки поміщицям Єлизаветі Браницькій і Катерині Балашовій. Або що найстаріша архітектурна пам’ятка Городища – Михайлівська церква, побудована 1844 року за гроші князя Михайла Воронцова. Що пам’ятник Тарасу Шевченку в парку цукрокомбінату городищани урочисто відкрили в дні гітлерівської окупації… Та й ще на дуже багато тем існувало негласне табу. Коли ж зникли заборони – вже було втрачено багато документів і свідчень. Тому сьогодні досліджувати місцеву історію – робота дуже складна. І праця Володимира Чоса на цій ниві заслуговує на найщирішу вдячність.

Назва книги надзвичайно влучна, адже Городище – місто з великою історичною долею. От всі перипетії місцевого життя автор і взявся дослідити з найдавніших часів – і до наших днів. В лаконічній, але досить об’ємній формі все вмістилося у 300 сторінок. Книга читається легко, на одному диханні, ніби пригодницький роман. Дуже вдалі назви розділів: ”Місце під сонцем”, ”Клондайк для археологів”, ”Легендарні підземелля”… Вони просто заманюють читача. У цьому видно талант журналіста, який з самого заголовку, з перших рядків прагне захопити читача. Виникає відчуття подорожі в минуле машиною часу. Знайоме з дитинства місто, вулиці, будинки наповнюються подіями давно минулих літ. Багато уваги приділено подіям ХІХ ст., коли в місті зароджувалася промисловість, з’являлися школи, лікарні, бібліотеки…

Приємно, що ця книга перш за все краєзнавча. Наведені спогади більше семидесяти городищенських старожилів, які автор ретельно збирав, занотовував багато років. Це безцінні свідчення про довоєнний період, життя в роки окупації, про відбудову підприємств, про особливості місцевих ремесел, культурних традицій. Так утверджується нерозривний зв’язок поколінь. Також автор використав літописи, рідкісні старовинні книги, архівні матеріали, робив переклади з польських першоджерел. В книзі надруковано близько 100 унікальних старовинних фотознімків. Автор зробив грандіозну справу для рідного міста. Навіть описані події останніх 10–15 років викликають значну зацікавленість. Читачі дізнаються з якого часу городищани користуються природнім газом, Інтернетом, мобільним зв’язком… Це вже новітня історія. Навіть просто взявши в руки доволі важкий том, розумієш, що це результат нелегкої, тривалої, клопіткої праці. Книга має прекрасне поліграфічне виконання. Вона написана і видана з великою любов’ю.

Від імені усіх городищан хочу сердечно подякувати автору за цю титанічну роботу. Тепер всі ми маємо літопис нашого життя. Книга на багато років стане надійним помічником педагогам, студентам, вона піднімає авторитет міста, виховується любов до рідного краю. Книга миттєво стала популярною, її обговорюють, діляться враженнями. Автор отримує багато схвальних відгуків, вдячні читачі просять поставити автограф, діляться власними спогадами про пережите і сімейними переказами. Люди просять випустити додатковий тираж, або навіть зробити аудіоверсію книги. Отже, книга Володимира Чоса виконала одне з важливих своїх завдань – пробудила в земляків цікавість до власної історії.

Василь БОНДАРЕНКО,

Заслужений працівник культури України.

Газета “Городище” № 9 (60), 23 серпня 2011 року. 

 

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *

Новини Городищини